Дредноут. Історія найпопулярнішої акустичної гітари
У 1916 році компанія C.F. Martin & Co. створила найбільшу акустичну гітару свого часу. Сьогодні говоримо про те, як дредноут відіграв унікальну роль у формуванні популярної музики.
На початку минулого століття морем панував британський королівський військово-морський флот. Одним з символом влади та сили Сполученого Королівства став Дредноут – найбільший з коли-небудь побудованих лінкорів.
За тисячі кілометрів, через Атлантичний океан, американська компанія C.F. Martin & Co. створює тогочасну найбільшу шестиструнну акустичну гітару. Гітару з настільки сильним басовим відгуком, що спершу її навіть планувалось продавати як бас-гітару.
“Мій дідусь був істориком-аматором” – розповідає Кріс Мартін IV, генеральний директор компанії, що носить ім’я його родини. Він сам трохи історик і зізнається, що був “одержимий” історією Дредноута, міг розповідати про найдрібніші деталі його будови. “Він сказав: “Це найбільша гітара, яку коли-небудь робили. Давайте назвемо її на честь найбільшого британського лінкора.”
У 2016 році дредноуту виповнилось 100 років.
Сьогодні акустичні гітари форми дредноут можна знайти в каталозі майже кожного великого виробника. Враховуючи сучасну повсюдність цих інструментів легко забути революційну історичну роль дредноута. “У порівнянні з гітарами, що передували йому, дредноут мав більший об’єм корпусу та більше низьких частот” – розповідає внутрішній історик Martin Дік Боак (Dick Boak). “З точки зору тембру і сотень слів, що використовуються для його опису, занадто виражені низькі частоти роблять звучання гітари “мутним”. Інша крайність – недостатня кількість басу, ненаповнений тембр”
“Перші дредноути Martin мали дуже потужний бас, але їх звучання залишалось розбірливим” – продовжує Боак. “Я вважаю, що “мутний” звук виникає через надмірну вагу гітари, тому Martin створювали легкі інструменти. Гучні, але зі збереженим балансом високих та низьких частот”.
За словами Боака, першим дредноутом була модель 222, виготовлена в серпні 1916 року на замовлення Ditson, тодішнього бостонського дистриб’ютора компанії. Згодом, вже у 1930-х роках, Martin представили моделі D-1 і D-2, що незабаром стали культовими моделями D-18 і D-28.
Виконавці кантрі, фолку, блюграссу, року і попу, від Джонні Кеша і Боба Ділана до Джона Леннона і Курта Кобейна, використовували дредноути для створення музики, що стала світовою культурною спадщиною.
Елвіс грав на D-28 (що навіть потрапив на обкладинку його дебютного альбому 1956 року). Пол Маккартні і Джон Леннон використовували дредноути для написання пісень для The Beatles, що згодом стали альбомами Let It Be, Abbey Road і The White Album. Навіть Джимі Хендрікс використовував дредноут під час написання і запису свого останнього альбому – Cry of Love.
Насправді, спершу дредноут виявився не надто популярним. Оригінальна модель, представлена у 1916 році, мала 12 ладів поза корпусом та широкий плоский гриф. Така гітара найкраще підходила гавайським музикантам, що грали зі слайдом та у характерному стилі. У порівнянні з гітарами з меншим корпусом, до яких люди звикли, вона була, можливо, навіть незручною.
Дредноут став по-справжньому набувати популярності лише після впровадження вужчого грифа, 14-ладового дизайну та X-bracing. У 1930-х індустрія звукозапису переживала бум. Використання електронних мікрофонів і підсилювачів було на підйомі. Гітаристи виявили, що на сцені їх акустичним інструментам потрібно більше гучності, яку могла надати гітара з глибшим корпусом. Згодом, фолк-бум 1960-х років остаточно закріпив позиції дредноуту.
Курт Кобейн з дредноутом в руках на MTV Unplugged
Виробництво дредноутів досягло свого піку в 1974-1975 роках, за цей дворічний період лише компанією Martin було виготовлено понад 30 000 гітар цієї форми.
Серед інструментів Sigma найпопулярнішою моделлю дредноута можемо назвати Sigma DM-ST. Також рекомендуємо звернути увагу на дредноути серії Standard та серії SG – гітари натхненні легендарними дизайнами Martin та Gibson.
*цей матеріал є перекладеною і адаптованою версією статті від журналу Acoustic Guitar*